Позакласний захід « Поезія – це завжди неповторність…»

« Поезія – це завжди неповторність…»

Літературно- музична композиція, присвячена творчості

              Ліни Василівни Костенко

Вступне слово вчителя. ЇЇ називають душею України! Сьогодні ми відчинимо двері в дивовижно яскравий світ художнього слова видатного українського митця Ліни Василівни Костенко.

Таким поетом може пишатися будь-який народ світу, бо він є спадкоємцем кращих традицій не лише своєї нації, а й усього людства. Хто хоч раз читав її вірші – не забуде ніколи. Здається, що її устами говорить істина. Сьогодні ми хочемо представити вашій увазі літературно- музичну композицію ,присвячену творчості  поетеси, нашій  сучасниці (86 років з Дня народження)

Презентація  «Л.В.Костенко. Поезія»

1  ведучий. Народилася Л.В.Костенко 19 березня 1930 року в місті Ржищеві, що розташоване за 80км униз по Дніпру від Києва. Всього 6 років прожила в ньому майбутня поетеса, та воно назавжди залишилось у її пам'яті.

На сцену входить батько з маленькою Ліною.

Ліна. Як тут завжди красиво, таточ­ку. А правда, що кожне місто має свою історію?

Батько. Так, дочко.

Ліна.  Розкажи, тату, ти ж багато знаєш.

Батько. Своєрідний дух витає над цими високими берегами Дніпра. Він породжується близькістю Три­пілля, розкопки біля якого відкри­ли найдревніший пласт нашої куль­тури, названої Трипільською. Наш рідний Ржищів є свідком багатові­кової боротьби українського народу за волю. Він пам'ятає долю народ­ного повстання під проводом Павлюка, Острянині, Скидана. Міс­то не раз споряджало своїх воїнів у походи Богдана Хмельницького.

2Ведучий Батьки з ранніх літ прищеплювали дівчинці високі моральні та естетичні смаки.

усе життя Ліна мала перед собою приклад батька- Василя Костенка, поліглота- самородка, педагога від Бога, який знав 12 мов, вільно почувався в усіх науках.

Духовний досвід батька та матері, їх стоїцизм, загартований в пеклі випробувань,донька засвоювала, переплавляла в собі змалку.Вплинули на характер і світогляд дівчинки також родинні легенди:

1у) Люблю легенди нашої родини,

писати можна тисячу поем.

Коли були ще баба молодими,

вони були веселі, як Хуррем.

Вони в житті не сердилися й разу.

І діти гарні, й любий чоловік.

Але як що вважали за образу, —

тоді мовчали страшно і навік.

2у) Мій дід Михайло був храмостроїтель.
Возводив храми себто цілий вік.
Він був чернець, з дияволом воїтель,
печерник, Боговгодний чоловік.

Він був самітник. Дуже був суворий.
Між Богом-чортом душу не двоїв.
І досі поминають у соборах:
храмостроїтельМихаїл.

3у)Мати.

Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже вас.
Купляла вам гостинчика за гривеник,
топила піч і поралась гаразд.
Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
І мала мрію гарну і чудну.

 4у) У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, -
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.
Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі -
щоб тільки небо, небо і зірки.
1 ведучий: Коли Ліні виповнилося 6 років сім'я переїхала до Києва. Звідси однієї страшної доби вхопив «чорний ворон» батька на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще не знала, що таке бути дочкою «ворога народу», вона просто не могла змиритися в душі ,за що і чому її такого доброго, розумного татка відірвали від неї і матері

2 ведучий А потім була війна. Евакуація. Страшні, сумні біженські мандри. Психологи вважають, що випробу­вані катастрофами й катаклізмами діти надто швидко дорослішають, мають очі збагачених багатолітнім досвідом сивих поважних старців. Війну маленька Ліна сприйняла саме такими очима. Воєнні дитячі віршовані про­би були не дитячими. На жаль, ті поезії не збереглися. Їй запам'ята­лось: притулившись до краю окопу, вона осколком писала на його стіні свій перший вірш. Писала велики­ми друкованими літерами. Вона не запам'ятала того вірша, хоч знає, що він був не про зайчика і не про вовка, а про щось інше, зовсім недитяче. Бо ж недитячими були страшні враження, які вона нама­галася висловити своїм першим віршем.

5у) Мій перший вірш написаний в окопі
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум'я й води.

 6у) Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик –як підводний човен

у морі диму, жаху і вогню.

Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.

 7у)Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.

О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!

Душа в словах – як море в перископі,
І спомин той – як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.

I  ведучий. У післявоєнні роки почала від­відувати літературну студію при Спілці письменників України. Колишні учасники студії й досі пам'ятають тендітну з розкіш­ним хвилястим волоссям вродли­ву дівчину. Найбільш проникливі здогадувалися, - що в неї рідкісне обдарування, що вона - діамант, який потребує тільки огранення. Ліна і сама відчувала своє покли­кання.

Інсценування

ЛІНА   Наснився мені чудернацький базар:

під небом у чистому полі, для різних людей, для щедрих

і скнар, продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш.

А другі — як бідні Міньйони.

Хто купував собі Долю за гріш.

А хто — за мільйони.

Дехто щастям платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто — золотом золотим.

А дехто — вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні, до покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

І глянула їй в обличчя смутне,

Душею покликала очі.

ДОЛЯ      — Ти все одно не візьмеш мене,—  .

ЛІНА         — А може, візьму?

ДОЛЯ  — Ти собі затям,  

За мене треба платити життям, а я принесу тобі горе.

ЛІНА  — То хто ж ти така? Як твоє ім'я?

Чи варта такої плати?

ДОЛЯ — Поезія — рідна сестра моя.

Правда людська — наша мати.

ЛІНА   І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось: минула ніч.

І скінчився сон. А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною станеться —

у мене жодних претензій нема

до Долі — моєї обраниці.

2 В е д у ч и й. Ліна Василівна Костенко, Поет, філософ, безстрашний, самобутньо й напружено мислячий митець, кришталево чесний перед своїм народом і власною совістю. Ліну Костенко звинувачували в найтяжчих гріхах, говорили про ідейну хибність її творчості. Вона надовго замовкла, але не покаялася, а продовжувала писати, тільки вже в шухляду.

8 у) Страшні слова,  коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Відео 1(відеоролик ,Youtube)

БОГДАН СТУПКа, ВІРШ ЛІНИ КОСТЕНКО "КРИЛА"

1 ведучийЛіна Костенко не любить галасу, вона скромна і нечестолюбна, рідко спілкується з репортерами. Ми майже не бачимо її на телеекрані.Вона не любить розпо­відати про себе. На запитання, що стосуються її біографічних момен­тів, говорить: «Із моїх творів може­те дізнатись про мене все, що вас цікавить».Гадаю, що так відповіда­ють поети з органічною потребою бути правдивими у слові. Вони не фальшивлять.І якщо відсилають до своїх творів, то роблять це тому, що ручаються за їх абсолютну правдивість і вірять у те, що їм вдалося в них самовиразитись.

2 ведучий: Чимало нагород отримала поетеса:

Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Почесний доктор Львівського національного університету ім. І.Франка

Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002).

Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»)А далі збірки «Сад нетанучих скульптур», «Вибране» . Премія імені Франчески Петрарки та інші

Проте:

Відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»

Ліна Костенко не захотіла прийняти  цінну нагороду –відзнака «Золотий письменник України», 2012

 9 у)Митцю не треба нагород,

 Його судьба нагородила,

 Коли в людини є народ,

 Тоді вона уже людина.

10 у) Вірш «Мимовільний парафраз» , написаний від імені тоталітарної системи.

Поет, не дорожи любовію народной,

бо не народ дає тобі чини.

Кому потрібний дар твій благородний?

На всякий случай оду сочини.

Пиши про честь, і совість, а при етом

Вмочи своє перо у каламуть.

Ну, словом, так. Поет, не будь поетом.

Тобі за ето ордена дадуть.

11у) Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.

 12 у) Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

1 ведучий Золоту сторінку творчості Ліни Костенко становить її духовний діалог з матінкою-природою. Це особливо ніжна струна її поетичної ліри, напоєної любов’ю до всього, що живе під небом рідної України. З особливою любов'ю торкається поетеса дерев,трав,квітів,милується природою осіннього саду,підмічає деталі, на які заклопотаний  житель не звертає уваги,бо йому ніколи зупинитися і подивитися на розквітлу айстру, на спустілий сад, на сонний ліс.

Відео 2

О.Богомолець «Осінній день» (взято з Youtube)

Відео 3

Ігор Стожар «Буває часом сліпну від краси»

Відео  4

Тетяна Кулька  «Послухаю цей дощ»

13у) Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.

2 ведучий: Не шукайте в довідниках, статтях, есе фактів з її особистого життя. Печаль її поезії каже нам, що вона щаслива в нещасній любові, і нещасна в щасливій.

14у) Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю,

Несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова як сонце сходили  в мені.

Несказане лишилось несказанним.

1 ведучий.«Вона красива у своєму смутку і сліпучо осяйна в радості», — так сказав про цю жінку Василь Симоненко.

Палітра кохання у Ліни Костенко грає усіма барвами весняної веселки: тут і ніжність, і дружба -приязнь, невизначеність стосунків і незбагненність. Поетеса ніби зводить перед нами невидимий Храм Любові високої, одухотвореної, а часом жагучо-палкої, нестримної, яку не завжди «варто передавати словами».

Відео 5

О.Сумська « Напитись голосу твого»

ведучий. Ліна Костенко самобутня, самостійна в усьому. Вона віддає перевагу дорогам непротореним, темам – нерозробленим. Ліна Костенко говорить своїм читачам жорстоку правду про них самих і про те, в якому суспільстві вони живуть.

15у ) Доборолися, добалакалися,

 досварилися, аж гримить!

Україно, чи ти була колись незалежною хоч на мить.

 Від кайданів, що волю сковують?

 Від копит, що у душу б'ють?

Він чужих, що тебе скуповують?

 І своїх, що тебе продають?

16у) Прости мені,мій змучений народе,

Що я мовчу. Дозволь мені мовчать!

Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе.

І тільки змії кубляться й сичать.

Всі проти всіх,усі ні з ким не згодні.

Злість рухає людьми,

але у бік безодні…

I ведучий:  Поетичне слово Ліни Костенко пророче, наповнене філософською глибиною, високою духовністю, збагачене й розцвічене всіма барвами веселки. Воно збагачує читача інтелектуально, звеличує душу й серце благородними, шляхетними почуттями, чарує несказанною красою слова.

17 у) Я в людей не проситиму сили,

 я нічого в житті не просила,

 як не просять гранітні схили,

 щоб у спеку дощі їх зросили.

 Я в людей попрошу тільки віри

 в кожне слово, почуте від мене,

в кожний погляд очей моїх сірих,

в кожну ласку рук нестудених..

2 ведучий

І про що б вона не писала - про завдання поета і поезії, про призначення людини на землі, про рідну мову - її поезії зачаровують своєю неповторністю, глибиною, ліризмом, змушують замислитися, здавалося б над простими речами. «Мене не можуть люди не почути..» - слушно сказала поетеса. Поезія Л.Костенко - матеріал для глибоких роздумів небайдужої людини, до того ж освіченої, здатної до самовдосконалення, до філософського осмислення буття.  …І ми в цьому переконалися!!!

Відео6 -14 #Ліна Костенко. З днем народження душе України!

Телеканал СТБ підготував ролики, присвячені дню народження Л.Костенко (взято з YouTube)

Ведучі каналу СТБ читаютьвіршівидатноїукраїнськоїпоетеси (10 відео)

Відео 15 («І все на світі треба пережити») учні читають поезію

Вчитель:

«Народ шукає в геніях себе», – якось сказала Ліна Костенко. Але хочеться думати, що прийде час і нащадки наші скажуть: «Народ знайшов себе в Ліні Костенко».